віче
ВІ́ЧЕ, а, с.
1. У давній Русі – народні збори, що були вищим органом влади в окремих містах.
Михайло привіз багаті дари княгині Ользі, мав наказ віча поговорити з нею, нагадати про укладений ряд (С. Скляренко);
У монографії досліджено історію давньоруського віча та рецепцію цього явища в літописах XI–XIII ст. (з наук. літ.);
Князь не міг силою примусити населення йти на війну і цілком залежав од віча (з навч. літ.).
2. Масові збори; мітинг.
А у Стрию славнім місті Там русинів більш як двісті зібралося на віче (І. Франко);
Молоденька ся партія хлопська скликувала віча по Мазурщині і радила про справи мужицькі (В. Стефаник);
Десятого квітня 1917 р. у Києві відбулося віче українських солдатів-фронтовиків, яке ухвалило вимагати від Тимчасового уряду створення української армії, формування в тилу полків, для яких державною мовою була б українська (з наук.-попул. літ.);
У 80-х і 90-х роках XIX ст. селянські віча в Галичині подекуди набирали характеру загальнонародного протесту проти соціального поневолення (з навч. літ.).
3. перен. Обмін думками, поглядами (перев. у письмовій формі).
Тижневик “Слово Просвіти” скликає читацьке віче. Ми хочемо почути з вуст наших читачів ті болючі теми сьогодення, які мають стати провідними на шпальтах нашої газети (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)