вічно
ВІ́ЧНО.
Присл. до ві́чний 3, 5.
Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Антоніо:] Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть (Леся Українка);
Я вічність би віддав для тебе, Рідний і вічно коханий краю (В. Самійленко);
Але ні, на картині таких озер не буває. Там вони вічно незмінні (Ю. Мушкетик);
У неї муж не повернувся з війська, .. Їй можна вічно плакати за ним (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)