вішало
ВІ́ШАЛО, а, с.
1. розм. Закріплена на стовпах або підвішена на мотузках чи дротинах тичка для сушіння чого-небудь; жердка.
І де та, Марисю, загортина [верхній жіночий одяг]? – В коморі на вішалі (Сл. Гр.);
Її [одежу] викочувано на спеціальних вішалах з пекельного апарата, а решту витягувано гаками, ту, що позривалася з вішал і намокла внизу, і звалювано на купу (І. Багряний);
Висушену до стандартної вологості махорку знімають з вішал і глиць у вологі дні, щоб не обламувалося листя (з наук. літ.).
2. діал. Вішалка (у 1 знач.).
Коли виходили з зали й він здіймав з вішала свій капелюх, переходила коло нього одна студентка (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)