вішальник
ВІ́ШАЛЬНИК, а, ч.
1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішає людей; кат.
Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (С. Скляренко);
В Жежері поза плечі забігали мурашки. Ще не вистачало, щоб за наймита був вішальник (В. Речмедін).
2. Той, хто повісився або страчений через повішення.
– Коли ви вивезли матір за царину .. та й покинули на великому тракту на розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то я й покину вас (І. Нечуй-Левицький);
Присипали його [Семена] тіло землею в найпоганішому місці, ніби навмисно хотіли, щоб і по смерті він був один. Бо вже таке право для вішальників (Мирослав Ірчан);
Розказують, що не раз і не два бачили страшного вішальника Ляша з посторонком на шиї (У. Самчук);
// розм. Той, хто вартий бути повішеним; злочинець.
В натовпі силоміць зібраних селян пролунав крик: “Аркан би йому на шию! Вішальник... Злодій!” (С. Скляренко);
* У порівн. Барон чіплявся за Рогатинця, мов вішальник за бантину (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)