вішальник

ВІ́ШАЛЬНИК, а, ч.

1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішає людей; кат.

Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (С. Скляренко);

В Жежері поза плечі забігали мурашки. Ще не вистачало, щоб за наймита був вішальник (В. Речмедін).

2. Той, хто повісився або страчений через повішення.

– Коли ви вивезли матір за царину .. та й покинули на великому тракту на розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то я й покину вас (І. Нечуй-Левицький);

Присипали його [Семена] тіло землею в найпоганішому місці, ніби навмисно хотіли, щоб і по смерті він був один. Бо вже таке право для вішальників (Мирослав Ірчан);

Розказують, що не раз і не два бачили страшного вішальника Ляша з посторонком на шиї (У. Самчук);

// розм. Той, хто вартий бути повішеним; злочинець.

В натовпі силоміць зібраних селян пролунав крик: “Аркан би йому на шию! Вішальник... Злодій!” (С. Скляренко);

* У порівн. Барон чіплявся за Рогатинця, мов вішальник за бантину (Р. Іваничук).