1. Словник української мови в 11 томах

вішальник

ВІ́ШАЛЬНИК, а, ч.

1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішав людей.

Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (Скл., Карпати, II, 1954, 33).

2. Той, хто повісився або страчений через повішення.

— Коли ви вивезли матір за царину.. та й покинули на великому тракту на розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то я й покину вас (Н.-Лев., II, 1956, 24);

І присипали його [Семена] тіло землею в Найпоганішому місці, ніби навмисно хотіли, щоб і померті він був один. Бо вже таке право для вішальників (Ірчан, II, 1958, 314).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вішальник — ві́шальник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вішальник — Шибеник Словник чужослів Павло Штепа
  3. вішальник — -а, ч. 1》 зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішає людей. 2》 Той, хто повісився або страчений через повішення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вішальник — ВІ́ШАЛЬНИК, а, ч. 1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішає людей; кат. Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (С. Скляренко); В Жежері поза плечі забігали мурашки. Словник української мови у 20 томах
  5. вішальник — ВІ́ШАЛЬНИК (той, хто повісився або страчений через повішання), ПОВІ́ШЕНИК, ПОВІ́ШЕНИЙ, ШИ́БЕНИК заст. Присипали його тіло землею в найпоганішому місці.. Словник синонімів української мови
  6. вішальник — Ві́шальник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. вішальник — Вішальник, -ка м. Висѣльникъ; повѣсившійся, удавленникъ. Ном. № 3799. Словник української мови Грінченка