вішалка
ВІ́ШАЛКА, и, ж.
1. Поличка або стояк із кілочками чи гачками, а також окремий гачок для вішання одягу, капелюхів і т. ін.
В кухні не було тепер немитого посуду, все було впорядковано, навіть на вішалці висів новенький чепурний фартушок (Б. Антоненко-Давидович);
Я скинув плащ і капелюх, повісив на вішалку (М. Трублаїні);
Якось Ольга Петрівна виявила, що з вішалки, яка стояла в коридорі, зник старий піджак (М. Олійник).
2. розм. Гардероб, роздягальня.
Театр починається з вішалки.
3. Плічка для вішання одягу.
Дайте мені будь-який предмет – вішалку, наприклад, – і півгодини на роздум, і я зроблю на цю тему цікаву історію (з газ.);
* У порівн. Ольга кивнула і піднялася, обсмикнувши халат, котрий через великий розмір висів на ній, мов на вішалці (А. Кокотюха).
4. Петля, пришита до верхнього одягу, за яку його вішають.
Треба було пришити ґудзика до пальта й зміцнити петлю вішалки – без цього на вулицю хоч не йди (В. Коротич).
5. перен., вульг. Про худу високу жінку.
Леді починає поспішати, щоб розказати, яких незадоволених старих вішалок вона сьогодні бачила і що від них чула (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)