гавкун
ГАВКУ́Н, а́, ч., розм.
1. Гавкітливий собака.
Вп'явсь [ветеринар] очима в гавкуна. Ближче підступає. Пес як цапне – мить одна! – І поли немає (С. Олійник);
І ось раптом Швейка оточили чотири гавкуни. Вони радісно кидались на нього, задерши догори хвости (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
Раптом загавкотів Мареків собака, і Олег присунувся ближче до паркану. Втім чому розривався той гавкун – так і не з'ясував (із журн.).
2. перен., зневажл. Те саме, що посіпа́ка.
Панський гавкун [Нестір] дарунками приманив дівчину (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)