гаддя
ГА́ДДЯ, я, с.
Збірн. до гад.
І затремтять перед Моїм [Бога] лицем морські риби та птаство небесне, і польова звірина, всяке гаддя, що плазує по землі, і всяка людина, що на поверхні землі (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Сидить коваль у темниці, світла Божого не бачить, холодно та вогко, жаби та інше гаддя повзає по тілі (Н. Кобринська);
Кам'янистий берег Сугаклею заселяли жаби, ящірки, різне гаддя (Ю. Яновський);
– Дотепер не був я шахраєм та й відтепер не гадаю ним бути... Гаддя ви сорокате! (Ірина Вільде);
* Образно. А вітер потужно роздимав полум'я, багряне гаддя проповзало поміж людей, рвалося вперед (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)