гаддя
ГА́ДДЯ, я, с. Збірн. до гад.
Сидить коваль у темниці, світла божого не бачить, холодно та вогко, жаби та інше гаддя повзає по тілі (Кобр., Вибр., 1954, 179);
Кам’янистий берег Сугаклею заселяли жаби, ящірки, різне гаддя (Ю. Янов., І, 1958, 509);
*Образно. А вітер потужно роздимав полум’я, багряне гаддя проповзало поміж людей, рвалося вперед (Гончар, Новели, 1954, 112);
— Дотепер не був я шахраєм та й відтепер не гадаю ним бути… Гаддя ви сорокате! (Вільде, Повнол. діти, 1960, 375).
Словник української мови (СУМ-11)