гай
ГАЙ¹, га́ю, ч.
Невеликий, перев. листяний ліс.
Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко);
На широкому острові між Старим та Новим Дніпром зеленіють сінокоси, цілі гаї вільхи та верб, розкидані кущі верболозу (І. Нечуй-Левицький);
Коли пролітатимуть за вікном вагона незнайомі гаї та переліски, обидва ми ніби наяву відчуєм, як звідкись нам аж хмелем дозрілим запахне… (О. Гончар);
* У порівн. Микола жне поперед неї [Нимидори], увігнувся в високу, як гай, пшеницю, жне й не розхиляється (І. Нечуй-Левицький);
// кого, чого, перен. Велика кількість.
Раптом гай квіток з'явився, Наче ярая весна (Леся Українка);
– Я насаджаю цiлий гай жоржин. Ви ходитимете в мене заквiтчана, як польова русалка (Р. Андріяшик);
Цілий гай молодих дарувань, що виростають з року в рік, тішить наш погляд (М. Рильський).
◇ (1) Аж гай гуде́ (шуми́ть) – уживається для вираження підсилення якої-небудь дії; дуже активно.
Робить, аж гай гуде (прислів'я);
В нас яка-небудь сімдесятилітня баба Палажка педалі накручує, аж гай шумить, і ніхто й не дивиться, ніби то не стара баба на велосипеді, а дівчина-спортсменка (В. Нестайко);
Андрій Сагайдак тобі привіт переказував, – вихопилось само собою. – Майструє плоскорізи, аж гай шумить (І. Григурко);
– Чимало тих гарнізонних солдатів уже мають у нас свої крамниці й торгують аж гай гуде (Ю. Мушкетик).
ГАЙ², ГАЙ-ГА́Й, виг.
1. Уживається для вираження жалю, співчуття, заклопотаності і т. ін.
[Гиря:] Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити... (П. Куліш);
– Я повіявсь до Болоньї... Гай-гай! і там правда колись була, “та загула” (Д. Мордовець);
Гай, гай! Чи міг же хто тоді подумать, що і Саул колись пророком стане? (Леся Українка);
Гай, гай, колись тут усе трошки інакше виглядало! (В. Винниченко);
Гай, гай! Чи ви забулися, братове, Які то ночі в молодих літах Нам спати не давали! (М. Рильський).
2. нар.-поет. Уживається у знач. гей (див. гей¹ 5).
– У туркені, по тім боці, Хата на помості. Гай! гай! море, грай, Реви, скелі ламай! (Т. Шевченко).
ГАЙ³, виг., у знач. пред., діал.
Гайда.
Іванова сестра позбирала одної неділі усі дівчата [усіх дівчат] та гай на той луг у квітки (Ю. Федькович);
Ноги на плечі та й гай у долину (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)