гайнувати
ГАЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що.
1. Витрачати марно, розтринькувати, переводити.
Чоловік покинув її та перебував постійно в Італії, швидко гайнуючи там свої подільські маєтності (Т. Шевченко);
– Завтра не гайнуй мені дня, а то старий Горенко ще столярським аршином плечі зміряє (М. Стельмах);
– Наплював я і на подорож, і на Олешки. Зваж, Немирів – не Мальта. Вирішивши, що досить гайнувати молоді дні, я рушав пошукати чогось іншого... (Г. Колісник).
2. без дод., діал. Гуляти, нічого не робити.
Літом хто гайнує, той зимою голодує (прислів'я);
Витяг нове [перо] зі скриньки і почав надточувати його ножем, вийнятим із тої-таки скриньки. Очі мої при тому не гайнували: я роздивлявся жінку й думав, що не один губив через неї голову (Валерій Шевчук).
3. що, діал. Мучити.
Не було того дня, тієї години, щоб не лаяли, не гайнували Солохи (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)