гам
ГАМ¹, у, ч.
Безладне звучання багатьох голосів; крики, галас.
Гармидер, галас, гам у гаї (Т. Шевченко);
Що тут коїлося, що творилося! Гам, лемент, гаряча, пекельна тиснява... Кінця не видно ярмаркові (О. Гончар);
Місто зустріло його велелюддям і схвильовано-урочистим гамом (О. Бердник).
ГАМ², виг., розм.
Уживається як присудок за знач. га́мати.
А я пряник гам та гам, – “Вибачайте, не віддам!” (Л. Глібов);
– Гам-гам? – запитав куховар. – Говори прямо! – Так... Я з Будапешта. Бійці знали, що біженці жорстоко бідують. – Ходімо... Заправишся (О. Гончар);
– Отак воно, ні сам не гам, ні комусь не дам. Най пропадом пропадає... (І. Нижник).
Словник української мови (СУМ-20)