ганебний
ГАНЕ́БНИЙ, а, е.
Який спричинює ганьбу, викликає осуд.
– Коли людина просить пробачити її, то це значить, що вона засуджує свій вчинок, визнає його недостойним, ганебним (О. Донченко);
Вчинок [зрада] поганий, ганебний навіть, але скільки чоловіків .. зраджують своїх жінок! (Б. Антоненко-Давидович);
// Вкритий ганьбою.
А коли ти англійській короні віддаси королівство своє, знай, що в тую ганебну годину пропаде й панування твоє (Леся Українка);
Вони утікали від цього місця, як від місця ганебного, як від місця довершеного тяжкого гріха (І. Багряний);
– О, яка ганьба! Дике століття! Матка боска, нащо мені дала народитися в ці ганебні часи!.. (О. Гончар);
Ніхто не принесе Сіркові ганебної вісті про козака Перехреста! (Ю. Мушкетик);
// у знач. ім. гане́бне, ного, с. Те, що викликає ганьбу, осуд.
– Уявіть, що людина настільки переродилася, що для неї наші поняття про ганебне цілком чужі! (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)