гарцювати
ГАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. Грайливо бігти або тупцювати, підскакувати на місці (про коней).
Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитами землю вибиває (з казки);
Під ними [вершниками] гарцюють коні, стають дибки, крешуть підковами брук (П. Колесник);
Кінь, лякаючись такого видовища, як люди в ролі коней, не корився вершникові і гарцював на місці (Ірина Вільде);
* Образно. З поля налітають хуртовини, б'ють снігом у шибки, гарцюють на дахах, завивають у димарях та чорних лежаках (М. Чабанівський);
// Їхати верхи, дотримуючись певних прийомів їзди.
Вона бачила, як та “невірна” жінка .. гарцювала на коні або лазила по горах та по лісах (М. Коцюбинський);
Кавалькада вершників, гарцюючи на конях, урочисто посувалася до майдану (П. Панч);
На білому коні гарцював не підліток, а сильний і мудрий юнак, сповнений глибокого розуміння людей і світу (О. Бердник).
2. перен. Пустувати, бігати, скакати.
Як хочете гарцювати, так ідіть надвір (Сл. Гр.);
– А ви, дітки, не пустуйте, Поза домом не гарцюйте, Мамі збитків не творіть! (І. Франко);
– Хіба вони вчитися в школу ходять? Ні, уроків же їм тепер ніяких не задають. Гарцюють та синці один одному набивають (А. Головко);
Ті [діти] цілий день у хаті. І бігали попід лавами на чотирьох, геть-чисто штани на колінах попрочовгували, і на полу гарцювали, і цебрик води розлили (У. Самчук);
// що і без прям. дод. Танцювати.
А біля хати дівчата з парубками носяться; дівчата дрібушки вибивають, парубоцтво гопака гарцює (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ось уже п'ять танців відганяв малий .. Ось уже піт тече в Петра по обличчю, а він гарцює (С. Тельнюк).
Словник української мови (СУМ-20)