гарцювання
ГАРЦЮВА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. гарцюва́ти.
Ні паради й гарцювання улюблених княжих гусарів – ніщо не веселило його ясновельможної княжої милості (Я. Качура);
– Що дiється? П'ять хвилин тому я бачив на толоцi ескадрон озброєних до зубiв бандитiв. Ти не був часом там? – Стомився я, Прокопику. – Позiхнувши, Микола лiг на канапi. – Менi не до гарцювання (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)