гарячий
ГАРЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Який має високу температуру; сильно нагрітий.
Уже на третьому полі Турки-яничари ловили, До стовпа в'язали, Очі виймали, Гарячим залізом випікали (Т. Шевченко);
Босі ноги Василька вгрузають у гарячий пісок (О. Донченко);
Пікетники б'ють нога об ногу. П'ють гарячий бульйон із термосів (Л. Костенко);
// у знач. ім. гаря́че, чого, с. Гаряча страва, їжа (перев. про перші страви).
– Що за пики мерзенні... та відки вони? Не дадуть і поїсти добряче!.. – І одвівши свій зір від лихої стіни, Довгорукий принявсь за гаряче (П. Грабовський);
// Жаркий, палючий; спекотливий.
Вечірній гарячий промінь сонця впав у густу тінь од школи й перетяв її золотою стрілкою до самого стола (І. Нечуй-Левицький);
Літо видалось сухе, гаряче (О. Донченко);
Це він пропливає в пісках, в гарячих пустинях Азії (О. Гончар);
// Викликаний гарячкою; гарячковий.
Нiночка марила цiлу нiч, конвульсивно билася на лiжку. Гарячими невидющими оченятами вона дивилася на тата, i Дмитро не мiг витримати цього погляду (В. Яворівський);
// перен. Яскравий (про барву, відтінок і т. ін.).
Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь (М. Коцюбинський);
Найгарячіші фарби взяв Гоголь для свого дніпровського пейзажу (М. Рильський).
2. перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний.
Видко там дуже гарячого чоловіка приставили до видавницького діла (Панас Мирний);
Чоловік він роботящий. І справляється кругом, Та занадто вже гарячий, Що не робить – все бігом (С. Олійник);
// Який виражає пристрасть, сильне почуття.
Їден поцілунок гарячий, І я, як від чарів, ожив (С. Руданський);
Бігли годи [роки], як ті води По долині плача [плачу], І кропила ту долину Скрізь сльоза гаряча (Я. Щоголів).
3. перен. Який легко збуджується; запальний.
А дочка, на лихо собі, гаряча вдалася: ніколи було не змовчить (Панас Мирний);
– Тільки ти, Давиде, надалі не будь таким гарячим, бережись (А. Головко);
Ярослав усміхнувся кутиками уст. Який гарячий у нього племінник! (В. Малик);
// у знач. ім. гаря́чий, чого, ч. Запальна людина.
Дехто з гарячих поїхав, та й закаявся: той – вола розчахнув, а той разом пару (Панас Мирний);
// Дуже жвавий, рухливий; баский (про коней).
Замфір, ледве здержуючи гарячі коні, заїхав під хату (М. Коцюбинський);
В диму промайнув гайдамацький старшина на гарячому німецькому жеребці (О. Довженко).
4. Надзвичайно напружений.
За гарячою роботою в полі не було часу сваритись (І. Нечуй-Левицький);
А бесіда була, видно, гарячою, бо за якийсь час Сперанський кулею вилетів звідти, червоний, як рак (О. Гончар);
// Доведений до крайнього напруження; запеклий, жорстокий (про бій, стрілянину).
На цілі кілометри плацдарм, народжуючись, клекотів гарячою пальбою, розгойданим, як море, гамором наступу (О. Гончар);
В горні гарячих атак нічних Горів горніст і згоріти не міг (Л. Первомайський);
// Сповнений надзвичайного напруження (про час).
Ревіли, гриміли гармати, Кривавий, гарячий був день (І. Франко);
І так робити весь час, поєднуючи операції, економлячи хвилини гарячого часу, продумуючи кожен рух (В. Собко).
△ Гаря́че штампува́ння див. штампува́ння.
◇ [Аж] [як (мов, ні́би і т. ін.)] жа́ром ([гаря́чим] при́ском) обси́пати (оси́пати) / обсипа́ти (осипа́ти) див. обсипа́ти;
Впійма́ти (пійма́ти, спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) / лови́ти на гаря́чому див. упійма́ти;
Вси́пати (врі́зати, да́ти, зада́ти) гаря́чих див. всипа́ти¹;
Гаря́ча (палка́) голова́ (голі́вка) див. голова́;
Гаря́ча то́чка див. то́чка;
Гаря́че се́рце (се́рденько) див. се́рце;
(1) Гаря́чий на ру́ку – сповнений завзяття, енергії; запальний.
А що вже Ясень гарячий на руку – іншого й не знайдеш такого. На все піде, “правдолюб”, справжнісінький тобі Дон Кіхот (Ю. Бедзик);
(2) Гаря́чий се́рцем – запальний, пристрасний.
Гарячий серцем, світлий головою, простий лицем, з усмішкою ясною, він і тепер стоїть переді мною, немов живий, такий, як був тоді (І. Гончаренко);
Мудрість свою засвідчив [Мезамір] уже, і не раз, та надто молод літами, аби бути надійним у мудрості, і надто гарячий серцем, щоб скрізь і всюди ставити мудрість вище гордині серця (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)