герць
ГЕРЦЬ, ю, ч.
1. іст. Окрема сутичка, поєдинок українських козаків із ворогами перед боєм.
Тоді будеш, вражий ляше, Вдачею хвалиться, Коли спробуєш зі мною Та й на герці биться (з народної пісні);
Опівдні битва притихла, але не втихав герць: сотні турків ганяли на бойовищі, прискакували то тут, то там до окопів, якомога ближче, та викликали козаків на бій (О. Маковей);
Вершники з обох боків розступилися й дали місце для герцю (Н. Рибак).
2. уроч. Бій, боротьба між противниками.
Все так же сяє сонце над землею, як і тоді, коли ми йшли на герць (В. Сосюра);
– Є воїни, – заперечила Русалія, – а є .. чутливі душі, народжені не для герцю (О. Бердник);
* Образно. Скільки вас полягло у важкому життєвому герці, В нелегкій боротьбі, у годину важку і похмуру (Л. Забашта).
3. перен. Боротьба, зіткнення думок, поглядів і т. ін.
На панський не ступав [комісар] поріг, Зате з панами, де лиш міг, Зводив він юридичні герці (І. Франко);
Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б, дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (І. Микитенко);
День скінчився словесними герцями (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)