гетьманич

ГЕТЬМА́НИЧ, а, ч., іст.

Син гетьмана.

Гетьманич Олександр Конєцпольський дістав від свого батька в спадщину всі маєтки (П. Панч);

[Мотря:] Це миргородський полковник, вихователь гетьманича Юрася (Л. Дмитерко);

Старий порадив Тимошеві, щоб він просив у хана притулку за огорожею його палацу. Але відповіді від хана гетьманич не отримав (Р. Іваничук).

Значення в інших словниках

1. гетьманич — гетьма́нич іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. гетьманич — -а, ч., іст. Син гетьмана.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гетьманич — ГЕТЬМА́НИЧ, а, ч., іст. Син гетьмана. Гетьманич Олександр Конєцпольський дістав від свого батька в спадщину всі маєтки (Панч, III, 1956, 51); [Мотря:] Це миргородський полковник, вихователь гетьманича Юрася (Дмит., Драм. тв., 1958, 201).  Словник української мови в 11 томах