гиблий
ГИ́БЛИЙ, а, е, розм.
Непридатний, негодящий.
– Та й земля наша не така вже гибла, можна освоювати нові заболочені ґрунти (В. Козаченко);
Даються взнаки агресивні східні суховії, вже добираються до нас, перетворюють наш, зелений при дідах, острів у зализень бурої гиблої пустелі... (О. Гончар);
// Який загрожує загибеллю, приводить до загибелі.
– Правда ж, Романочку, ти не підеш на ту прокляту чужину, на те гибле бурлакування? (М. Стельмах);
Там колись мій шурин утопився, там гибле місце, я й не допливу (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)