гиблий
ГИ́БЛИЙ, а, е, діал. Непридатний, негодящий.
— Та й земля наша не така вже гибла, можна освоювати нові заболочені грунти (Коз., Сальвія, 1959, 11);
// Який приводить до загибелі.
— Правда ж, Романочку, ти не підеш на ту прокляту чужину, на те гибле бурлакування? (Стельмах, Хліб.., 1959, 142).
◊ Ги́бле ді́ло — погана справа.
— Їдь, дочко, не спізнюйся,— сказав Радивон.— Гибле то діло, коли людина кудись спізниться (Кучер, Трудна любов, 1960, 193).
Словник української мови (СУМ-11)