гибель
ГИ́БЕЛЬ¹, і, ж.
1. Кінець існування, смерть (передчасна, насильницька).
Еней ту бачив страшну тучу, Що на його війна несла; В ній бачив гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа (Котл., І, 1952, 198).
2. чого, перен., розм. Велика кількість; сила-силенна, безліч.
Усе цеє — сонце, голубий прозорий туман.. , дим, гибель димів кучерявих..— все цеє зливалось у якусь чудову гармонію (Григ., Вибр., 1959, 398).
До ги́белі — те саме, що ги́бель¹ 2.
— Скажи, що на шахтах їхнього брата до гибелі (Панч, Синів.., 1959, 9);
— Толком доповідай: де, скільки [ворогів]? — До гибелі, до біса! — затанцював перед ним фронтовик на своїй дерев’янці (Гончар, Таврія.., 1957, 337).
ГИ́БЕЛЬ², бля, ч., діал. Рубанок.
Дім боярина збудований був із грубих, у чотири гранки гладко обтесаних і гиблем на споєннях вигладжених ялиць (Фр., VI, 1951, 74).
Словник української мови (СУМ-11)