гибіти
ГИ́БІТИ, ію, ієш, недок., розм.
1. Мучитися, страждати; зазнавати труднощів від нестачі чого-небудь.
– Дощ, лиха година, а я приткнуся до стіни та так і гибію (Панас Мирний);
Що ж було їм хоч раніш так сказати, то ти б не гибіла цілі свята чорт зна над чим! (Леся Українка);
Мерзла, гибіла [Христя] на тих буряках, боса-босісінька (А. Головко);
Клацали по видавництвах і редакціях друкарські машинки, гибіли над гранками коректори, боячись не доглянути частого тоді хуліганства друкарів (Б. Антоненко-Давидович).
2. Нездужати, хворіти.
– Яке здоров'я?.. – одказав він стиха та зглуха. – Гибію. Слабую дуже на голову й на очі (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)