гид
ГИД, ч., розм., рідко.
1. род. у. Гидь.
Там зчищають грязь, а наші купу превелику нагорнули, мов зібрали гид з усього ринку (Сл. Гр.);
Ще глибше вбилися йому в пам'ять нічліги в тіснім, поганім закамарку, .. – тоті ночі, проведені на вогкій, сирій підлозі, на соломі, що напівперегнила та кипіла черв'яками і Бог знає яким гидом (І. Франко).
2. род. а, перен. Погана, мерзенна людина.
Не займай гида, не каляй вида (Сл. Гр.).
3. у знач. присл. Те саме, що ги́дко.
Такий бридкий, що гид і глянути на його (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)