гилити
ГИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., розм.
1. що і без прям. дод. Бити з силою (перев. по м'ячу).
Прокiп Гордiйович пам'ятає вузеньку, стиснену тинами вулицю свого дитинства. Жорстоку вулицю. .. Йому навiть не довелося лiпити на нiй з пiску кавунiв i гилити цурку (О. Гончар);
Он – гуп! гуп! гуп! – попід кущами волейбол .. І нема того, щоб гарненько грати, а все гилять так, щоб когось по голові вцілити (В. Нестайко);
Гилять [хазяї] ногою двері та й буркають до тебе через плече (В. Медвідь).
2. перен., кого. Бити, лупцювати.
Він усіх гилить, нікому не змиряє (Сл. Гр.);
– Гамселити [панів], – підказав Покиван – Товкмачити, – підказали з юрби .. – Трощити! – Гепати! – Гилити! – Голомшити! – Кулачити! (О. Ільченко).
3. перен., що. Багато правити (про ціну).
Гилять .. за кілограм білого наливу по два карбованці! (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)