гицель
ГИ́ЦЕЛЬ, целя і цля, ч., розм.
Той, хто займається відловлюванням бездоглядних собак.
– Спіймали Чорного [собаку] .. – Пропав. От чортові гицелі! – вилаявся [Матрос] і плюнув просто перед себе, ніби в вічі тим гицелям (І. Микитенко);
Вночі до двору, як на бойню, з усього села збіглися собаки, хоч ставай за гицеля та промишляй собачими шкурами (С. Чорнобривець);
– Підіть до старого Броняка, що був колись гицелем, він мусить мати псячу куделю, бо колись на тім добре заробляв (Ю. Винничук);
* У порівн. – Штани на вас, гей би в найліпшого капітана, а лаєтесь, як той вибачте, гицель... (Д. Бедзик);
// Уживається як лайливе слово.
Ніхто й припустити не міг, що той триклятий гицель, Однокрил, посуне в наступ цієї суботи (О. Ільченко);
– Не чув там, чоловіче добрий, не буде нам [в'язням] якої полегкості? Може, хоч стріляти нашого брата заборонили б отим гицелям [фашистам]? (Ю. Збанацький);
Став [Богдан] загнаний, жалісний і дратівний, злословив батька, бо той повчав, що гицлем ростеш, вовкулакою, увірвителем, куролапом на фермі! (Є. Пашковський).
Словник української мови (СУМ-20)