гицель
ГИ́ЦЕЛЬ, целя і цля, ч. Людина, що виловлює собак.
— Спіймали Чорного [собаку].. — Пропав. От чортові гицелі! — вилаявся [Матрос] і плюнув просто перед себе, ніби в вічі тим гицелям (Мик., II, 1957, 263);
Вночі до двору, як на бойню, з усього села збіглися собаки, хоч ставай за гицеля та промишляй собачими шкурами (Чорн., Потік.., 1956, 333);
*У порівн. — І штани на вас, гей би в найліпшого капітана, а лаєтесь, як той вибачте, гицель… (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959,157);
// Уживається як лайливе слово.
Ніхто й припустити не міг, що той триклятий гицель, Однокрил, посуне в наступ цієї суботи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 126);
— Не чув там, чоловіче добрий, не буде нам [в’язням] якої полегкості? Може, хоч стріляти нашого брата заборонили б отим гицелям [фашистам]? (Збан., Єдина, 1959, 212).
Словник української мови (СУМ-11)