гич
ГИЧ, і, ж., діал. Гичка (у 1 знач.).
А картопля народила, аж гич сплітається (Коцюб., II, 1955, 15);
Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить, дротянка гич січе, лист всиха (Горд., II, 1959, 14);
*У порівн. Нечесане волосся у клоччя збилось і аж пожовкло, як гич у пшенички (Мирний, III, 1954, 130).
◊ Ні (ані́) гич — нічого, ніскільки.
[Зінька:] Жалібниць багато, та допомоги ані гич! (Кроп., II, 1958, 20);
Двадцять чільних Провідників тих «рухів шкільних» Прикликав [пан], не сказав ні гич, А лиш по черзі простирати Велів і кожному вліпляти По двадцять солених палиць (Фр., X, 1954, 287);
— Ну, що це таке мінус вісім, — аж нахиляється до Філенка Федір Васильович. — Гляди, він і цього не знає.. Ні гич не знає! (Мушк., Чорний хліб, 1960, 20);
І гич не до ре́чі — зовсім не до речі.
Оженитися старому На такій дитині!.. не женися! 1 гич не до речі! (Шевч.. 11, 1953, 169).
Словник української мови (СУМ-11)