гладко
ГЛА́ДКО, присл.
1. Присл. до гла́дкий.
Гладко стелеться за могилами широкий степ (О. Стороженко);
Із дому він приніс гладко вистругану дошку, розвів фарбу й узявся за малювання (С. Чорнобривець);
Гладко зачесане волосся, яке ділило голову на дві рівні долі, було вкрите осінньою памороззю сивини (М. Руденко).
2. перен. Чітко і правильно (про мовлення, письмовий виклад думки, віршування і т. ін.).
Все йому так гладко розказала, як на листу списала (Г. Квітка-Основ'яненко);
Діалог віршований доволі гладко, чистою народною мовою .. нагадує .. діалог старих інтермедій (І. Франко);
Я вже й так гладко читав і вмів трохи писати, розуміється, рідною мовою (Б. Лепкий).
3. перен. Легко, без ускладнень і труднощів.
– Ну, ми всі держимося того, що ураджено, .. ще й тішимося, що так гладко йде діло (І. Франко);
Цього разу він беззастережно визнав обвинувачення за слушне, й опит решти підсудних пройшов зовсім гладко (Б. Антоненко-Давидович);
В мене ще тоді, зразу, як ви надіслали пишний рапорт, виникли підозри: надто вже гладко все це у вас вийшло (В. Владко).
Словник української мови (СУМ-20)