гласний
ГЛА́СНИЙ¹, а, е.
Доступний для суспільного ознайомлення, обговорення і контролю; відкритий, публічний.
– Зазнала я таки і того гласного суда! Розсипала я на його [нього] чимало карбованчиків (І. Нечуй-Левицький);
До того ж – він був певен – тут ніхто не здійснює за ним гласного чи негласного “надзору”... (Л. Смілянський);
Позаду намету, біля напівпригаслого багаття сиділо кілька і серед них кметь, котрому велено бути сьогодні при ханові й робити гласними для всіх його повеління (Д. Міщенко).
ГЛА́СНИЙ², ного, ч., іст.
У царській Росії – член місцевого самоврядування.
Панства було повні хати: .. всі члени земства, чимало губернських гласних і Рубець між ними (Панас Мирний);
Гласні з міської думи систематично дебатували питання – чи будувати на Гусинці брук, чи ще трохи почекати (Б. Антоненко-Давидович);
Повітові земські зібрання складалися з гласних, обраних строком на три роки на трьох самостійних виборчих з'їздах (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)