гласний
ГЛА́СНИЙ¹, а, е. Приступний для широкої громадськості; відкритий, публічний.
— Зазнала я таки і того гласного суда! Розсипала я на його чимало карбованчиків (Н.-Лев., II, 1956, 16);
До того ж — він був певен — тут ніхто не здійснює за ним гласного чи негласного «надзору»… (Сміл., Сад, 1952, 118).
ГЛА́СНИЙ², ного, ч. Член місцевого самоврядування в дореволюційній Росії.
Панства було повні хати: .. всі члени земства, чимало губернських гласних і Рубець між ними (Мирний, III, 1954, 288);
Повітові земські зібрання складалися з гласних, обраних строком на три роки на трьох самостійних виборчих з’їздах (1ст. УРСР, І, 1953, 481).
Словник української мови (СУМ-11)