глевкуватий
ГЛЕВКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Трохи глевкий (у 1, 2 знач.).
Кирик сам насипав у череп'яну миску пшоняного кулішу, затовченого салом, відрізав шмат глевкуватого хліба – сам пік (М. Циба);
Осколки фуркають, наче зграї зляканих горобців, і шльопаються об глевкуватий бруствер (Є. Доломан).
2. перен. Повільний у рухах, неповороткий (про людину).
Виступивши крок уперед, глевкуватий старшина, більше схожий на молодицю, ніж на парубка, голосно викрикував прізвища тих, що не з'явились на муштру (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)