глей
ГЛЕЙ, ю, ч.
1. Пластична глина (здебільшого гончарна) сизого, червоного та ін. кольорів.
Щодня підмазувала [Маланка] комин та підводила червоним глеєм припічок (М. Коцюбинський);
Вася з Сонею розказали, як пішли вони сьогодні на город і хотіли в яру накопати глею для глиняних м'ячів (О. Копиленко);
* У порівн. Чіпка покуштував галушку, – глевка, як глей (Панас Мирний).
2. Те саме, що мул¹.
І завелась на ставі ґеркотня, Гусине діло закипіло: Таскають грязь і глей зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пір'я посіріло (Є. Гребінка);
І ось уже показалося дно річки – блакитний глей і жовтий пісок та латаття (О. Донченко);
Народжуються десь далеко звідси невеликі чисті джерела, а потім, пробившись крізь віковічні шари глини та глею, вириваються на білий світ і зливаються в ручаї (Б. Левін).
Словник української мови (СУМ-20)