глей
ГЛЕЙ¹, ю, ч.
1. Пластична глина (здебільшого гончарна) сизого, червоного та ін. кольорів.
Щодня підмазувала [Маланка] комин та підводила червоним глеєм припічок (Коцюб., II, 1955, 29);
Вася з Сонею розказали, як пішли вони сьогодні на город і хотіли в яру накопати глею для глиняних м’ячів (Коп., Сон. ранок, 1951, 108);
*У порівн. Чіпка покуштував галушку, — глевка, як глей (Мирний, II, 1954, 148).
2. Те саме, що мул.
І завелась на ставі геркотня, Гусине діло закипіло: Таскають грязь і глей зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пір’я посіріло (Греб., І, 1957, 44);
І ось уже показалося дно річки — блакитний глей і жовтий пісок та латаття (Донч., V, 1957, 134).
ГЛЕЙ², ю, ч. Загуслий сік, що виступає на стовбурах деяких фруктових дерев (вишні, черешні, сливи та ін.).
Ніхто, як він, не вмів здирати з вишень глей (Сос., 1, 1957, 344);
*У порівн. Повітря тремтіло набряклим вишневим глеєм (Стельмах, На.. землі, 1949, 205).
Словник української мови (СУМ-11)