глумити

ГЛУМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. глумля́ть; недок., кого, що, розм., рідко.

1. Те саме, що глуми́тися.

Шкереберть Турна повернув [Еней], Насів коліном злу личину І басом громовим гукнув: – Так ти троянцям нам для сміха Глумиш з Паллантова доспіха І думку маєш буть живим? (І. Котляревський);

Мені неустанно привиджувалося, що він у глибині свого серця глумить собі з мене і з того, що мені було найсвятіше (О. Кобилянська).

2. Нищити, псувати.

– Глумлять і чорне, і родюче дерево! От які вони [лісовики] люди! (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. глумити — глуми́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. глумити — -млю, -миш; мн. глумлять; недок., перех., розм., рідко. Нищити, псувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. глумити — ГЛУМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. глумля́ть; недок., перех., розм., рідко. Нищити, псувати. — Глумлять і чорне, і родюче дерево! От які вони [лісовики] люди! (Стельмах, Хліб.., 1959, 96).  Словник української мови в 11 томах
4. глумити — Глумити, -млю, -миш гл. Поражать, истреблять, портить. Наче кара Божа, що людей глумила. Мет. 437. Дітвора глумить тільки отті оріхи. Нов.-Сѣверск. Було б тобі, вражий сину.... нас трох не кохати, нас трох не глумити. Рудч. Чп. 178.  Словник української мови Грінченка