глухнути
ГЛУ́ХНУТИ, ну, неш, недок.
1. Втрачати слух, ставати глухим.
Люди глухли від ненастанного шуму (І. Франко);
Потроху навіть немовби глух [Максим], не чуючи вже ні стрілянини, ні вибухів, – вони не доходили до свідомості (І. Багряний);
– А ви б зняли шолом і послухали без звукофільтрів, – відповів мені робітник, що стояв поруч. – Тут, поки цих шоломів не було, люди просто глухли і зривали собі голоси (М. Трублаїні).
2. Ставати нечутним; затихати (про звуки).
Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне (Леся Українка);
Гомін то наростав, то глухнув (І. Білик);
За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник).
3. розм. Переставати працювати (про мотор, машину).
Задні пасажири клюють носами у плечі передніх, мотор глухне, злива молотить по машині (Ю. Яновський);
Водій наш бере відчайдушний розгін, машина, шалено розбризкуючи воду, доскакує до середини болота і таки застряє, мотор глухне (О. Гончар).
4. перен. Поступово зменшуватися; слабшати, зникати.
Сили мої глухнуть, серце тліє.., а я думаю зробити що добре... (Панас Мирний);
Не затихає в ньому біль, не глухне, підступає гарячим криком до горла, з'їдає душу (Григір Тютюнник).
5. Переставати розвиватися, функціонувати, діяти; занепадати.
– Пустіє, глухне наш край!.. – казав іноді Мирін, згадуючи давнє (Панас Мирний);
Корчма з року на рік глухла. Мало хто до неї заглядав (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)