глухуватість
ГЛУХУВА́ТІСТЬ, тості, ж.
Властивість і стан за знач. глухува́тий.
Велику шкоду приносять слуху надмірно сильні звуки і тривалий шум, особливо шкідливо діє останній, що призводить до глухуватості та навіть до глухоти (із журн.);
Замполіт майор Сугоскула говорить неквапливо глухуватим голосом, нібито без будь-яких емоцій. Але ота глибинна глухуватість, що, здається, народжується аж на дні грудей, видає його неспокій, біль вразливої і зраненої душі (Є. Доломан).
Словник української мови (СУМ-20)