гліцин

ГЛІЦИ́Н, у, ч.

біол., хім. Похідна речовина аміаку, в якому один атом водню замінений радикалом оцтової кислоти; глікокол.

Гліцин входить у склад багатьох, особливо фібрилярних білків (з наук. літ.);

Гліцин може бути синтезований із монохлороцтової кислоти і аміаку (із журн.).

Значення в інших словниках

1. гліцин — гліци́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. гліцин — гліци́н (від грец. γλυκύς – солодкий) 1. Те саме, що й глікокол. 2. Органічна сполука ароматичного ряду. Застосовують у фотографії як проявник.  Словник іншомовних слів Мельничука