гнилий
ГНИЛИ́Й, а́, е́.
1. Зруйнований або зіпсований гниттям; який гниє, розкладається.
В хаті було повно барлогу.., стояв якийсь чад од махорки, од гнилої соломи (І. Нечуй-Левицький);
[Погода:] Сидите на гнилому паркані і квокчете, а думаєте, що піднялись у небо (О. Корнійчук);
* Образно. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує (Біблія. Пер. І. Огієнка);
// Застояний, затхлий, несвіжий (про воду, водойму).
Тоді і озеро не таке, як тепер, гниле та миршаве, а глибоке та водяне було (Панас Мирний);
Гнила річка Катунь обмиває передмістя (А. Шиян).
2. Сповнений вологи; дощовий, туманний (про клімат, погоду).
А тут ще й зима у нас гнила, на Водохреща дощ ішов, та й тепер невідь що таке, вітер такий, що голову зриває (Леся Українка);
Осінь була гнила й нездорова (О. Ільченко).
3. перен. Порочний у якомусь відношенні.
Та й задумав Павлюк знову Бить шляхту гнилую (з думи);
– Як я ненавиджу цих гнилих добродіїв з козацькими вусами й заячою душею! – нервово метнувся на стільці Плужник (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)