гнилий
ГНИЛИ́Й, а́, е́.
1. Зруйнований або зіпсований гниттям; який гниє, розкладається.
В хаті було повно барлогу.., стояв якийсь чад од махорки, од гнилої соломи (Н.-Лев., II, 1956, 208);
[Погода:] Сидите на гнилому паркані і квокчете, а думаєте, що піднялись у небо (Корн., Чому посміх, зорі, 1958, 19);
// Застояний, затхлий, несвіжий (про воду, водойми).
Тоді і озеро не таке, як тепер, гниле та миршаве, а глибоке та водяне було (Мирний, IV, 1955, 15);
Гнила річка Катунь обмиває передмістя (Шиян, Магістраль, 1934, 14).
2. Сповнений вологи; дощовий, туманний (про клімат, погоду).
А тут ще й зима у нас гнила, на водохреща дощ ішов, та й тепер невідь що таке, вітер такий, що голову зриває (Л. Укр., V, 1956, 159);
Осінь була гнила й нездорова (Ільч., Серце жде, 1939, 226).
3. перен. Порочний у якомусь відношенні.
Та й задумав Павлюк знову Бить шляхту гнилую (Укр.. думи.., 1955, 86).
Словник української мови (СУМ-11)