гнуздати
ГНУЗДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. кого. Одягати вуздечку.
Держить [Прокіп Іванович] коня за перенісся і уздечку накидає, вже й гнузда (О. Стороженко);
[Антон:] Ну, а я свого огаря [коня] .. гнуздаю! Ось-ось скоро й цурку надіну на губу (М. Кропивницький);
Пополудні Матвій одразу здіймає опалку, гнуздає коні і вони їдуть додому (У. Самчук).
2. кого, що, перен. Брати владу над ким-небудь; приборкувати когось, опановувати щось.
Читає він [речник], почавши з артикулу Про ту спасенно-мудру власть попівську, Що вміє козака гнуздати мацапуру (П. Куліш);
Помислом і поведенцією отаман гострий, весь вік гнуздає гаряче cерце й не загнуздає (Ю. Мушкетик);
Ченці колись уміли гнуздати свою хіть і свої пристрасті (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)