говільник

ГОВІ́ЛЬНИК, а, ч., рел.-церк.

Той, хто говіє.

Дехто з говільників намагався дістати відпущення гріхів даремно, вкинувши попові в тарілку, замість п'ятака чи гривеника, звичайний ґудзик (О. Донченко);

В церкві вже мало було говільників (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. говільник — гові́льник іменник чоловічого роду, істота церк.  Орфографічний словник української мови
2. говільник — -а, ч., церк. Той, хто говіє.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. говільник — ГОВІ́ЛЬНИК, а, ч., церк. Той, хто говіє. В церкві вже мало було говільників (Стельмах, Хліб.., 1959, 439); Дехто з говільників намагався дістати відпущення гріхів даремно, вкинувши попові в тарілку, замість п’ятака чи гривеника, звичайний гудзик (Донч., III; 1956, 93).  Словник української мови в 11 томах
4. говільник — Говільник, -ка м. Говѣльщикъ. Аф. 361.  Словник української мови Грінченка