говільник
ГОВІ́ЛЬНИК, а, ч., церк. Той, хто говіє.
В церкві вже мало було говільників (Стельмах, Хліб.., 1959, 439);
Дехто з говільників намагався дістати відпущення гріхів даремно, вкинувши попові в тарілку, замість п’ятака чи гривеника, звичайний гудзик (Донч., III; 1956, 93).
Словник української мови (СУМ-11)