годний
ГО́ДНИЙ, ГО́ДЕН, го́дна, го́дне, розм.
1. Те саме, що гі́дний 1.
– Шкода мені вас, – жалує капітан, – ви хлопці годні (Ю. Федькович);
Щоб бути годним своєї коханої, .. я поклав собі зробитися великою людиною і накинувся на книжки (М. Коцюбинський);
Ділом істинним я доведу народу, Що годен імені народного слуги (М. Бажан).
2. перев. із запереч. част. не. Спроможний виконувати, робити що-небудь.
– До столярської роботи не приймають, там треба стояти, бігати, а я не годен (І. Франко);
Йти Юра не годний – він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг (Ю. Смолич);
Зір в інопланетників соколиний, він годен бачити крізь тьму! (О. Гончар).
Ніку́ди не годи́ться (не го́дний) див. годи́тися¹.
◇ (1) Не го́ден [і] в слід ступи́ти чий, кому – набагато гірший порівняно з ким-небудь.
– Дон Руджієрі, якщо я нічим не обдарував вас, обдарувавши натомість багатьох, що не годні і в слід вам ступити, то се сталось не тому, що я не ціную вас (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);
Я все зроблю, щоб довести, що він не годен у його слід ступити (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)