годний
ГО́ДНИЙ, ГО́ДЕН, го́дна, го́дне, розм.
1. Те саме, що гі́дний 1.
Щоб бути годним своєї коханої,.. я поклав собі зробитися великою людиною і накинувся на книжки (Коцюб., III, 1956, 281);
Ділом істинним я доведу народу, Що годен імені народного слуги (Бажан, 1, 1946, 83).
2. Який може, має сили і здатність виконувати, робити що-небудь.
— До столярської роботи не приймають, там треба стояти, бігати, а я не годен (Фр., І, 1950, 10);
Йти Юра не годний — він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг (Смолич, II, 1958, 56).
Словник української мови (СУМ-11)