годованець
ГОДО́ВАНЕЦЬ, нця, ч., розм.
Дитина, взята на утримання; вихованець.
[Виборний:] Ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця (І. Котляревський);
// Людина, яка перебуває на утриманні.
Мошко обіцявся годувати Юру до самої смерті .. Юра Шикманюк став, як кажуть гуцули, Мошковим годованцем (І. Франко);
У випадку незадоволення станом утримання годованець мав право на розірвання угоди (з наук.-попул. літ.);
// Свійська тварина.
Вже всюди вправилась [Мася], тільки ще оставалось бур'яну насікти для годованців (А. Свидницький);
Чабани насилу стримували своїх годованців (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)