годувальниця
ГОДУВА́ЛЬНИЦЯ, і, ж.
1. Жінка, яка годує груддю немовля.
– Швидше, – прошепотіла графиня мамці, – а то пан знову прийде з тими ліками. – Тому я й хочу нагодувати [дитину], – шепнула годувальниця. Пан кажуть, що ті ліки натщесерце (Валерій Шевчук);
Пам'ятаю, ми гралися з сестрою на підлозі, в залі, а менший брат, немовля, був у спальні з годувальницею (з мемуарної літ.);
Не можна вживати спиртне годувальницям, бо дитячий організм особливо чутливий до дії алкоголю (з наук.-попул. літ.);
// рідко. Про тварин-ссавців, які годують малят своїм молоком.
Корів-годувальниць підібрано таких, які протягом доби дають достатню кількість молока для чотирьох сисунців (з газ.).
2. Жін. до годува́льник.
Місто живилося рибою – “царицею моря” скумбрією, “перлиною півдня” кефаллю, годувальницею хамсою (Ю. Смолич);
Старші бджоли-годувальниці, які ходили за матір'ю-бджолою і підкріпляли її їжею, розступились і пропустили Медунку (О. Іваненко);
Корова – годувальниця сім'ї. За коровою і господиня здорова (М. Рудь);
На відгодівельній машині працюють дві годувальниці, за якими закріплено по 1000–1200 курчат або курей (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)