годі
ГО́ДІ, присл., розм.
1. Досить, вистачить.
На сей раз годі, ніколи, вибачайте (Т. Шевченко);
– Ну, годі вже, годі, угамуйся (Д. Мордовець);
– Годі бродити світом! (Василь Шевчук).
2. тільки з інфін. Не можна, немає можливості.
Легко сказати, але зробити – годі (прислів'я);
Десь у тумані стояв гомін і рух, десь наче зовсім близько, але де саме, годі було визначити (І. Багряний);
Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнюючої сили і неминущого, невичерпного змісту (А. Малишко);
Мені раптом здалося, що дивно самотній я у цьому світі, що всі люди, які так дико регочуть навколо, вчинять мені якусь велику шкоду, що таки годі сподіватись од них милосердя (Валерій Шевчук).
Та й го́ді сказа́ти <�Сказа́ти го́ді> див. сказа́ти.
○ (1) Та й го́ді:
а) уживається для підкреслення вичерпності висловленого; та й усе, більше нічого.
Встануть сердеги працювати, Корови підуть по діброві, Дівчата вийдуть воду брать, І сонце гляне – рай та й годі! (Т. Шевченко);
Дівчини він майже не знає. Якось випадково, років зо два тому, зустрічав її в економії та й годі (М. Стельмах);
Горе тепер, Олю, та й годі (В. Винниченко);
Робота їхня й справді Лукію зацікавлює – майстри та й годі! (О. Гончар);
б) уживається для вираження посиленого, перебільшеного відтінку обмеження чого-небудь; і тільки.
– Що ми? Хіба ми люди? Обличчя носимо людське та й годі, а душу і серце в хмелі потопили (Панас Мирний);
– Та оцей Ломицький, .. він не дуже любить бали і, здається, й танцює тільки кадриль, та й годі, – сказала Маруся (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)