годі
ГО́ДІ, присудк. сл., розм.
1. Досить, вистачить.
На сей раз годі, ніколи, вибачайте (Шевч., VI, 1957, 204);
— Гнобили нас. — Годі! Смерть буржуям! (Головко, 1, 1957, 66).
◊ Та й го́ді — і тільки, та й усе.
Довго слухав і Бертольдо, Далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!» (Л. Укр., І, 1951, 369).
2. тільки з інфін. Не можна, немає можливості.
Легко сказати, але зробити — годі (Укр.. присл.., 1955, 181);
Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнюючої сили і неминущого, невичерпного змісту (Мал., Думки.., 1959, 45).
Словник української мови (СУМ-11)