гой
ГОЙ¹, виг., рідко.
Те саме, що гей¹ 5.
Гой, гой, гой! Кінь мій вороний Вже не мій, вже не мій! (з народної пісні);
У неділю перед тим, як до церкви йти, заспівали дівчата: Ой рано-рано Море ся розграло [розігралося], Гой у тому морі Марія потопає (І. Муратов).
ГОЙ², я, ч., зневажл.
У мові євреїв – про осіб, що не належать до єврейського народу.
– Та не дасть він мені грошей! – Та дасть, дурний гою, Скажи тільки, що потому Віддаси удвоє (С. Руданський);
Фанині родичі не хотіли, щоб вона з гоєм побралася. Тоді Володька згодився перейти в єврейську віру (Д. Бузько).
Словник української мови (СУМ-20)